#нам_пишуть
#нам_пишуть
Доброго вечора! Не знаю чи актуальне це питання, але вирішила написати Вам.
Сьогодні занадто насичений день був у мене і моїх дітей, але ті емоції котрі я отримала сьогодні, стали останньою краплею.
Дуже хочу щоб почули,мале розумію, що не усі здатні почути нажаль. Я вже 3 міс з дітьми знаходжуся в Польщі. Сама з Хмельницького.
Особисто я завжди знала одну річ: якщо буде повномасштабне вторгнення то одразу поїду закордон. Але виїхали в середині березня, коли рашисти були в Бучі, Ірпені. А наш Старокостянтинів котрий від міста не так вже і далеко регулярно прилітало разів з 6, але слава Богу не завжди результативно для ворога.
Проживала на початку у знайомих закордоном, а потім знайшла житло. За ці 3 місяці довелося пережити бомбардування рідного міста, хворобу мами, котра залишилась в Україні і на відріз відмовилась виїхати. Дітям також було дуже важко. Через місяць, усі троє сиділи разом і просто плакали, за домом.
Такі хвилі смуту виникають досить часто, але вже навчилися їх переживати і боротися з негативними емоціями, котрі виникають в ті моменти.
Наче вже трохи наладилося і все має бути добре, але токсичність наших людей зашкалює. Так саме наших українців закордоном, котрі замість того, щоб підтримувати один одного, поділи один одного на східняків і западенців, на трудолюбивих заробітчан і ледацюг біженців.
Навіть не знаю, чому для наших людей усе існує у двох відтінках- чорне і біле.
Ця токсичність на даний момент досить на високому рівні, тому прийняла рішення не спілкуватися з українцями тут. Ну на скільки це буде можливе.
Мене абсолютно не здивував пост у Вашій стрічці, про западенців, у котрих будинки цілі і їм пора вже додому.
З того що тут бачу я і це особисто моє суб'єктивне сприйняття:
1. Так тут багато жінок з дітьми з різних регіонів України. І абсолютно усі мають одні і ті самі проблеми з роботою, так її тут багато, але це робота по 12 годин і в ніч також. Просто хочу уявити як це має виглядати, коли жінка з маленькою дитиною іде на таку роботу, але 90% заробітчан це уявляють і кажуть, що це можливо, але коли просиш поділитися секретом як це реалізувати, то одразу чуєш лише одне було б бажання.
2. У людей із заходу України не у всіх, але таких багато, яскрава ненависть людей зі сходу, бо вважають їх зрадниками, котрі не хочуть вчити мову, завжди чекали на пуйла, а коли воно прийшло то поїхали не до рашки а в Європу.
3. У людей із сходу України яскрава ненависть до бандерівців, патріотів, націоналістів, бо вони ну ніяк не давали їм спокою з мовою і насильно змушували вчити рідну мову. І драмиеатр в Маріуполі і пологовий будинок рускіє бамбілі патамучто там билі азовци. Повірте це дослівно від біженки зі сходу. І рускіє харошиє, оні далі вазможность спокойно через расєю приєхать в Польшу. І смужем, а не одной з детьмі, если би єхали через Украіну.
4. Жінкам зі сходу не дають покою жінки з заходу України, бо кожна котра приїхала із заходу 100% має квартиру котру можна здати 1500-2000у.е, валізку бабла, і 3 повних ящики гуманітарки, і поляки їх більше беруть до себе в сім'ю, бо вони розмовляють українською.
5. Нашим заробітчанам, не дають спокою усі біженці, бо бач приїхали на все готове.
І так кожен день в роботі, в гостях, в черзі на оформлення документів, а фб наші в Польщі то взагалі поле бою.
У мене одне питання люди ви серйозно? Ми як ніколи маємо бути єдині, і підтримувати один одного, але нажаль ,.
Особисто від мене, так я з західної України і чому я не їду до дому?
Не тому що тут так добре, а тому що тут кожен день я і мої діти бачать літаки у небі і це не військові літаки. Коли це стане можливе у моєму місті, обов'язково повернуся
І саме коли я перетнула кордон України і Польщі я побачила літаки у небі, котрих вже 3 три тижні від початку війни не бачила в Україні.